Історичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка працює на славу: ще кілька тижнів тому проводив незабутні екскурсії в Жовтому корпусі (сучасний Інститут філології, а колись – Перша київська чоловіча гімназія), а нині – незабутня подорож головним корпусом університету. Шкідники та КНУ-police не зупинять відважних військових – вперед, у Революцію!..

Екскурсії тішили нас аж тричі на цьому тижні: 25, 27 та 28 квітня. Ажіотаж був величезний – відвідувачі ледь уміщалися в коридори Червоного! Не лише студенти: історією зацікавилися й Олена Добржанська, доцент кафедри міжнародної інформації ІМВ, і заступник ректора В’ячеслав Шамрай, і заступник директора того ж Жовтого ІФ Святослав Шевель, і представники Прес-центрів, і, ясна річ, декан історичного факультету Іван Патриляк. Це все – лише на одній екскурсії, а хлопці їх проводять по 5 за ніч! Нас щиро просили триматися купи, дивитися під ноги та не відставати (аби не заблукати в лабіринтах коридорів та щоб не схопив Дух академізму). «Зачиняйте за собою двері, панове, щоб не проникли до нас більшовики чи КНУ-police!» – просив Олексій Руденко, наш провідник. Хоча вступне міні-напучення почули й від модератора Софії Одинцової.

Власне, на початку було ще світло. Ліхтарі знадобилися там, вгорі, на четвертому поверсі, де раніше були студентські гуртожитки. За допомогою таємних агентів (їх, до речі, затвердили серед гостей екскурсії) була розкрита терористична банда! Агітки показали й нам, аби взяти у свідки. Ми побували й на суді за участі Петра Столипіна, й на страті винуватця. А от розстріл самого Столипіна шокував найстійкіших екскурсантів! Не менше, ніж морг в Анатомічному театрі.

Грали не тільки організатори, самі стіни Червоного перевтілились, повернулися до своїх історичних функцій: крім гуртожитків, відродилися православна та католицька церкви. Цікаво, що раніше студента могли вигнати з університету, якщо він не принесе довідку про сповідання від православного священика. Але на наших очах церкву (нині – Мистецька зала) зачинили… Батюшка востаннє благословив нас, прихожан, та навіть окропив свяченою водою! Щодо католицької, яка в наш час перетворилася на Музей історії Університету, то вона унікальна: тут до 1863 р. знаходилася єдина католицька кафедра. Церква мала видатного ксьондза Головінського, що згодом став митрополитом усіх католиків Росії. А от на місці сучасного юридичного факультету були аудиторії для лекцій, заняття ж велися на 2-3 поверхах.

Портал часу провів нас стежками близько 150 років! Корпус, як відомо, спроектований італійцем Вінченцо Беретті, а закінчив роботу над будівлею його син. Ми дізналися, чому ж наш Червоний – червоний. Є різні легенди: це колір M&Ms, крові студентів, КНУ- police (ех, зачепила ж поліція наших гідів!), стрічки ордена Св. Володимира (в ньому є ще чорна стрічка, а в нас – чорні капітелі). Більш-менш офіційна версія – колір просто переплутали ті, хто виконував замовлення в Італії. Червоними ж не могли бути стіни університету, основна мета якого – об’єднувати польську та російську сторони держави, асимілювати та впокорювати, адже червоний – колір неспокою та революції. Так, наш Університет досить довго був реакційним, навіть за часів УНР, але це все – тогочасне керівництво.

За дії студентства ж нашу альма-матер зачиняли не раз: вперше це сталося 1839 р. за таємну польську організацію в стінах сучасного КНУ. Далі – 1878, 1884, 1888… У червні 1920 Університет Святого Володимира зник остаточно! Замість нього створили ВІНО (Вищий інститут народної освіти) ім. Драгоманова, потім, у 1926 – КІНО (Київський інститут народної освіти). На щастя, до ДОМІНО справа не дійшла і 1933 року Університету таки присвоєно звання державного, а 1939 нарешті й ім’я Тараса Шевченка.

Крім дат, цікаво було дізнатися трохи цифр: корпус простягається на 145 м в довжину, має 8 класичних іонійських колон. Перший набір до Університету становив лише 62 особи. Не дивуйтесь, адже й Київ того часу не був мегаполісом! Населення складало лише 30 тис. А район нинішнього КНУ так і взагалі був закинутим, пустельним, болотистим. Але «наука посетила Киев» і на звалищі вибудувався латинський класичний квартал, стилістичним центром якого і став наш рідний Червоний.

Але головне – не стіни й не цифри. Головне в будь-якому місці – люди. І нас познайомили з видатними діячами та випускниками Університету, в яких перевтілилися історики. Михайло Булгаков, Володимир Винниченко, Лев Троцький, Микола Стражеско, Михайло Грушевський, Олександр Богомолець та багато-багато інших, які й сьогодні дивляться на студентів з портретів на стінах Червоного. Портрети оживають і закликають кожного бути вірним собі й своїй справі, яка б вона не була. «Ознака здорового життя – робота. Чи зможе хтось із присутніх досягти таких висот, як ми? Всі ми – жертви ланцюгових реакцій революційних ідей. Але справжня людина виживе в будь-яку епоху. Головне – серцем не старіти», – заключні слова акторів-організаторів не лишили байдужим нікого.

Головна мета цієї відлагодженої команди істориків – популяризувати історію та наш Університет та сказати всім, що кожен тут працює на благо України. Схоже, екскурсоводи геть не збавлять швидкості, тож «Антракт, панове!»

Спасибі всім, хто був на «кольорових ночах» у корпусах КНУ. Історичний факультет чекає на ваші відгуки з хештегами #ніч_у_червоному та #ніч1917. А хто не був, нехай надихнеться цією статтею та відвідає це справді чарівне дійство в майбутньому 😉

Автор: Юлія Кузьменко
Фотограф: Анастасія Журавльова