Величаві куліси, немов легеньку шаль, здійняло вихором розсувних механізмів. Тиша, плавно поглинаючи залу, заповнила собою увесь простір і тим самим створила невимушену та достоту камерну атмосферу. Солодкий запах творчої платформи підсилював відчуття того, що усі глядачі стали учасниками таємного ритуалу. Насправді, усе так і було. Кожен присутній мав змогу насолодитись вражаючою театральною феєрією.

Різнобарвна палітра емоцій вправних акторів стала приємною насолодою для залу. Тендітні жінки, кмітливі філософи та неординарні герої зробили цей захід блискучим прикладом перемоги творчого мистецтва над буденними забаганками і катастрофами.

Цього року з 7 по 9 червня театральний фестиваль «Катарсис» уже вшосте збирає студентів різних університетів, які старанно готуються, щоб показати свою майстерність. Це неймовірний захід, пронизаний щирою працею та безмежним натхненням усіх його учасників.

Тематикою фестивалю стало українське мистецтво. Тож актори та режисери поставили собі за мету вразити глядача його різноманітністю та багатогранністю.

Про плани на майбутнє та ключові моменти організації спілкуюсь із куратором фестивалю, Василем Духновським:

1. Протягом якого періоду ти займаєшся кураторством? Як ти став куратором?

Минулого року кураторство мені передав засновник фестивалю ─ Олексій Коваленко. Я допомагав йому з організацією фестивалю і раніше, тому минулого року, коли Олексію довелось поїхати, він доручив Катарсис мені. Втім, уже наступного року куратором буде інша людина – пора віддавати фест в молоді руки.

2. Розкажи, будь ласка, про свою команду.

Моя команда… Ну, за усі роки моєї театральної діяльності у мене жодного разу не було настільки крутої команди, як цьогорічна. Зібрати таку кількість талановитих людей в одному місці ─ велика вдача для мене, і я радий, що вони були поруч весь цей час. Тепер я маю надійні руки, в які передам фестиваль, коли покину стіни університету.

3. Цього року цікавим нововведенням стала драма на 2 дії «Моє з тобою, тиха зоре». На які новинки очікувати глядачам наступного року?

Цього року нововведень було більше ─ змінився формат вистав, вони стали довшими і більш насиченими. Ну а як усе піде наступного року, залежить уже не від мене. Втім, сподіваюсь, курс на довгі серйозні вистави збережеться.

4. З якими університетами ви співпрацюєте у рамках фестивалю?

Цьогорічними гостями у нас були студенти з КНУ, КПІ, КНЛУ, Могилянки та Карпенка-Карого. Більше того, участь у фестивалі брали навіть школярі. А за всю історію фестивалю з нами працювали ще й НАУ та посольства європейських країн.

5. Чи плануєте ви виходити за межі університету? Скажімо, об’єднати декілька колективів на одній великій платформі або одразу на декількох?

Не тільки плануємо, а й виходили. Учасники Катарсису виступали і у театральному центрі імені Леся Курбаса, і у різних антикафе, і навіть, пам’ятається, ставили виставу на офтольмологічній конференції

6. Які труднощі виникали під час організації заходу?

Дуже складно отримати актову залу в Червоному. Ще складніше цього року, коли немає завідувачів. Через це фестиваль кілька разів переносили, відповідно ─ багатьом учасникам було доволі незручно.

Хедлайнером цьогорічного фестивалю і прем’єрою першого дня програми стала чуттєва драма-спогад «Моє з тобою, тиха зоре…». Вона вразила трагічною історією буденних протиріч, примхливих перипетій війни та фатальних потрясінь.

Режисер-постановщик драми Анастасія Деркач прокоментувала процес написання сценарію й розповіла про значення людини для усієї історії, глибинний сенс і символізм змісту вистави.

1. Як довго ти писала сценарій? Що найбільш суттєво вплинуло на тебе?

Воєнна тематика завжди актуальна, і ідея поєднати трагічне кохання і війну зародилася дуже давно. Що саме вплинуло чесно кажучи навіть не знаю, просто захотілося написати щось, що доторкнулися б до кожної чуттєвої душі. Скільки писала ─ режисерський секрет.

2. Ти мала змогу побачити сценарій у дії, втілений у спектаклі. Чи хотіла б ти змінити деякі елементи сценарію? Наприклад, діалоги чи лінії сюжету?

На репетиціях іноді виникали думки «ой, а тут можна було зробити по іншому, а тут підправити», але коли я побачила виставу на сцені, я зрозуміла ─ міняти нічого не хочу. Все саме так і має бути:)

3. «Моє з тобою, тиха зоре» ─ це історія про війну чи все ж про людей, які реалізують свої амбіції у надзвичайно складний період?

Звісно, що про людей. Коли реалізуєш себе виникає купа проблем і справитися з ними можна, якщо зробити правильний вибір. Що і намагався зробити наш головний герой…

4. Якого персонажа було найскладніше прописати?

Мабуть, Лоліту, кохану головного героя. Хотілося зробити її максимально ніжною,жіночною, і точно з цим не переборщити. Думаю, у мене вийшло:)

5. Коли ти створювала персонажів, ти бачила заздалегідь когось із акторів у певному образі?

Абсолютно кожного, якщо чесно. Коли починала писати, відразу виникали образи в голові, характери персонажів і ще дуже багато деталей. Навіть одяг, я знала хто і в чому повинен бути одягнений.

6. Яку роль відіграє баланс доброго і лихого у намірах й характерах дійових осіб?

Важливу роль у постановці відіграє добро і зло. Хотілося показати, через як герої піддаються злу і ступають на той життєвий шлях, який веде до невинних смертей.

7. Ти не обмежувала сюжет рамками часу. На твою думку, така історія могла трапитись у будь-яку епоху?

Впевнена, що так. Війни йдуть постійно, жінки постійно відправляють коханих чоловіків на смерть. «Та хіба ти знаєш, що тебе там чекає?» звучала фраза молодої дівчини, яка відправляла головного героя на війну. Ніхто не знає, що чекає на війні, і я вважаю, нічого хорошого. Думаю, у кінці історії це й було виражено.

Своїми емоціями після успішної прем’єри поділилась Олександра Варава, яка зіграла роль суворої і бездоганної Луїзи Варсимівни.

1. Сколько репетиций вам понадобилось, чтобы поставить спектакль?

Полноценно репетировать мы начали где-то с января. Репетировали раз в неделю, ближе к выступлению, конечно же, почаще собирались. Были трудности собраться всем вместе, потому что у кого-то первая, у кого-то вторая смена, а ещё модули, зачёты, но старались не пропускать репетиции, ибо понимали, что делаем общее дело. Фестиваль несколько раз переносился, но думаю, что мы бы сумели подготовить его и на май, и на апрель, как изначально планировалось.

2. Ты сыграла властную любительницу манипуляций. Сложно ли было вжиться тебе в такой образ?

Я гораздо больше люблю играть отрицательные роли, которые, в принципе, мне всегда и доставались. Не буду спорить, что положительные герои ─ возможность раскрыться с другой, романтической, героической что ли стороны, но ведь это так скучно (лично для меня).

После выступления моя подруга сказала, что в прошлой жизни я была Гитлером, поэтому, скорее всего, мне удалось сыграть эту роль 🙂 Но, как говорит наш преподаватель по английскому​: “There is always place for improvement”, поэтому ещё есть много над чем работать, что в принципе я и планирую делать.

3. Ты сама выбрала именно эту роль, или же она тебе досталось при распределении ролей между актёрами?

В самом начале репетиций, каждый из актеров пробовал читать практически все роли, а режиссер смотрела и сама определяла кому что больше, подходит. Насколько я знаю, каждому понравилась его роль, ведь в противном случае, у нас бы не получилось по-настоящему перевоплотиться в героев и прочувствовать их изнутри. Как я уже говорила, отрицательные роли мне нравится, поэтому изначально я положила глаз именно на этого персонажа и была ооочень довольна, что мне досталась эта роль.

4. Если бы Луиза Варсимовна имела возможность остановить войну, она бы сделала это?

История умалчивает, почему началась эта война, поэтому я лично предполагаю, что ее инициатором могла вполне стать и Луиза Варсимовна. Могла ли она остановить войну? Бесспорно, да. Но только в том случае, если бы добилась всех поставленных целей.

5. По твоему мнению, как бы закончилась история твоей героини?

Эта история ─ явный пример зла, побеждающего добро. Маршал ─ человек, который идёт по головам ради своих целей, наплевав на чувства других. Думаю, что несколько бы ужасен не был ее план, она добьется своего. Хотя в тот же время не стоит забывать, что жизнь штука непредсказуемая и в ее жизни может случиться все что угодно, из-за чего все планы либо разрушатся, либо уйдут на второй план. Например, любовь. Почему бы и нет 🙂

6. Что мотивирует твоего персонажа?

За каждым персонажем стоит душераздирающая история, из-за которой он стал таким, каков он есть. И как это принято в фильмах, злодеи в кульминационный момент рассказывают ее. Уверена, что жизнь Луизы Варсимовной не была лёгкой (как там говорится, все проблемы из детства), поэтому по всей вероятности, ее питает злость и ненависть. Не знаю к чему или может к кому, однако чувство настолько сильное, что она готова идти по головам.

Наступного дня глядачів приголомшила антиутопія «Ознака любові». Актори відтворили цікаву історію, повну інтриг й неоднозначних особистостей. Перш за все вразив хід подій, який щоразу жорстко таврував долі головних героїв. Крім того, історія насичена суттєвими й актуальними роздумами про істинне значення людських чеснот і невідворотність прийнятих рішень.

Обидві вистави вийшли за межі традиційно встановлених часових рамок, уособивши тенденцію організаційного розвитку й мистецького самовдосконалення. Кожна історія по-своєму вражаюча, піднімає одвічні теми й просто оповідає про життя звичайних людей.  За ними справді цікаво спостерігати. А тому можна упевнено стверджувати, що новий формат чудово пасує фестивалю.

Останній день фестивалю був насичений чарівною музикою, лаконічною сатирою і неперевершеною акторською грою. Програму розпочали вправні музиканти ─ гітарст Микола Зарицький та дует Duo Inception. Хлопці відіграли надпотужно, вони справжні фанати музики і поціновувачі невмирущих легенд творчої індустрії. Різкі перепади ритму, мелодичні теми й різкі струнні випади наситили камерну атмосферу новими барвами. Палка гра музикантів не залишила нікого байдужим.

За ними сцену заполонили прихильники моторошних декорацій і готичних мотивів. Почалась моторошна вистава, затишний оплот чорного гумору, «Найменша із проблем». Вона виразно відрізнялась від попередників. Історія стала більш лаконічною, однак не втратила властивого усьому фестивалю неординарного змісту та свіжого погляду на історично закладені життєві cliché. Актори за короткий проміжок часу максимально доклали зусиль, щоби глядацький інтерес не вщухав ні на мить (навіть повітряна кулька, яка зіграла роль черепа, виглядала доволі органічно у своєму амплуа).

Фестиваль «Катарсис» ─ це стильна і різноманітна суміш творчих заходів, які миттєво втягують у вир контрастних емоцій, неймовірних подій і раптових сюжетних поворотів. Ми повинні пишатись тим, що студенти нашого університету зробили такий невимірний вклад у розвиток студентського театрального мистецтва.

Десятки вистав, міріади позитивних відгуків та безкінечне натхнення створювати унікальні роботи стали стимулом для артистів не зупинятись ні на мить. Тому найкращою подякою для акторів, режисерів та організаторів буде інтерес глядача до їхньої творчості. Тож підтримаймо талановитих митців, які старанно і скромно працюють задля створення чергового шедевру!

Автор: Дмитро Сидоренко
Коректор: Катерина Кубрак