У вересні починається не тільки навчальний рік, але й новий сезон екскурсій від наших улюблених “Night stories”. Де ж проводили виставу цього разу? Який період історії ліг в основу сценарію майстерних руках творчого об’єднання? Безперечно, ви захочете про це дізнатись!
Нова локація, без сумніву, підкорила своїми масштабами, красою та тим, що відбувалось усе в … КПІ. Так, так, все правильно, бібліотека КПІ гостинно прийняла всіх і кожного. Непорозумінь між студентами не було, лише розповіді нашого екскурсовода та події перебудови.
От що всім нам необхідно знати про той час. Перше: антиалкогольна кампанія. Зі страху для сьогоднішнього студента розпочалося занурення в історію. Нам, як завжди, дісталися місця у перших рядах обговорення та скандалів навколо цієї теми. Як виявилося, тоді пильнували за виробництвом та продажем будь-яких алкогольних напоїв. Влада намагалася зменшити вживання алкоголю в СРСР, але люди чинили спротив всіма силами. Якщо заборонялося пити на свято, то пили на роботі. А те, що горілку не продавали в універмазі, – узагалі не проблема! Адже не дарма існує самогонний апарат і цукор. Так і жив радянський люд: попам не дозволялося вино навіть на релігійні свята, студенти втратили можливість на дозвілля (безсумнівно), а спортсмени стали ”щупленькими”, адже нема тої великої цілющої сили у вигляді “пивасику”. Усю ту кампанію нам описали в маленькому вірші: “ Спасибо партии родной, что нету водки выходной. Но ты не плачь, моя Маруся, – одеколону я напьюся”.
Наступні сцени вже не таке веселі. Це ті події, про які чув кожен із нас: чорнобильська аварія та війна в Афганістані. Події, які змінили життя народу України раз і назавжди.
Нам довелося побувати на лекції з історії партії на честь свята 1 травня, на яку несподівано завітали люди у протигазах. Вимірювали радіацію, казали, що вона аж занадто висока, але з приміщення так і не випустили. А коли в них питали чого такий “переполох” у країні, то сказали, що просто румунські черевики в ЦУМ завезли, от усі й панікують.
Також ми стали свідками тихого вечору за столом родини, у якій сина відправили на афганську війну. Пили за здоров’я, грали військові пісні на гітарі та намагалися підтримати один одного. Актори зобразили все так правдиво й емоційно, що глядачі до сліз зворушилися. Та і як тут стриматися, коли матері говорять, що її син не повернеться, що його вбили лише за 2 тижні до демобілізації й заносять цинкову труну, або “груз-200”, як називали її в народі. Хоч як сумно це не є, але кожен хлопець того часу знав фразу: “Передай моей невесте, что вернусь я грузом-200”.
І не останнє за важливістю – те, що тоді був величезний дефіцит, закриті кінопокази та опг (опасные группировки). Усім нам відому газету «Правда» могли використовувати замість туалетного паперу, а ковбаси люди не куштували місяцями. Добре, що хоч кіно було. Втрапили ми на один такий показ фільму. «Сєкс», «страсть» та “пішла вода гарячая” – то все про новий закордонний фільм “Емануель”. Проте ми не мали змоги додивитися його до кінця, оскільки поліція не спить, розшукуючи ось таких кіноконтрабандистів.
А наостанок нам розповіли про проголошення української незалежності. Провели через довге книгосховище (мрія поціновувача книжок!) на таємні збори видатних українських діячів. Ми трохи послухали їх розмови, радіо та програму “Врємя”. Мустафа Джемілєв переймався через Крим, а Левко Лук’яненко все рвався поговорити з владою телефоном. Це вдалося В’ячеславу Чорноволу: “ Вечір в хату, говорить Чорновіл!”
Можемо запевнити, що, як і після будь-якої з екскурсій від “Night Stories”, емоції переповнюють, на телефоні мільйон відзнятих відео, а в голові безліч думок. Ніколи не втрачайте можливості дізнатися щось нове та цікаве, завжди ходіть на «ночі»! І, як сказав Кравчук: “Аревуар, ауфідерзейн, се ля ві, до побачення, Юра, прощай, і, як говорять у нас на…гм, в Україні, на все добре!”
0 Comments Leave a comment
Comments are closed.