Міністерство захисту дитячих мрій

  • Січень 12th, 2019
  • Всі
  • 0 Comments
  • Korolyova Valeriya

Поки ви всоте передивлялись “Гаррі Поттера” та відганяли від ялинки кота з навязливим бажанням з’їсти бодай трохи серпантину, наші ельфи трудились безупину. Ні, вони не публікували в інстаграм “підсумки року”, а займалися надважливими збором інформації та написанням статистики.

Як виявилось, існують чотири доволі банальні, але закономірні причини, чому ж більшість полишили віру в Діда Мороза далеко в дитинстві.

По-перше, деякі просто випадково знайшли заздалегідь заготовлені турботливими батьками подарунки.

У другому випадку, так званий Дід Мороз прийшов в бабусиних капцях, з голосом татуся або ж під відклеєною бородою було обличчя, більше схоже на мамине.

Треті стверджують, що і здогадуватись не довелося – вони просто побачили, як їхні батьки кладуть під ялинку подарунки.

Четверта причина ще більше руйнує дитячу психіку. Адже як пояснити п’ятирічному, що Дід Мороз та Снігуронька – теж люди, до того ж робота у них доволі таки нервова. То нічого такого немає в тому, що їм теж іноді хочеться викурити сигаретку чи “бахнути по чарці” – звідти і відповідний запах.

А ще, за статистикою, якщо хтось і не здогадувався сам, то йому про це казали бабуся, або старший брат, рідше – батьки.

І не страшно, що наразі із чудес ми віримо лише в те, що можна не з’являтись на парах весь семестр, і потім сесія закриється якось сама по собі, або ж, ще одне новорічне чудо – минулорічний майонезний салат можна їсти і на Різдво. Головне – робити це з приреченою міною, і тоді твій шлунок не засумнівається у правильному виборі сніданку.

Окрім загальної статистики серед тисяч студентів, ми попросили наших ельфів вибрати декілька найбільш незвичайних спогадів, і ось деякі з них (тексти – авторські, наші ельфи не втручалися):

Тася, 3 курс

«Мені здається я запам’ятаю цей день надовго! Роки 3 до того, як ця страшна подія відбулась,а саме я дізналась, що Діда Мороза не існує. Ми святкували Новий рік у друзів сім’ї, дочка яких була моєю однокласницею. Дикі сумніви щодо справжності чарівного Діда підкрались у наші душі ще задовго до того, як все розкрилось, але ми продовжували свято вірили у справжність цього персонажа. Вся ця казка тривала, допоки одного нового року, під час того, як ми майже всією компанією, крім мами та її подруги, вийшли дивитись на чарівні салюти. Піднявши очі на вікно, яке так яскраво кидало своє світло в нічну темряву, оскільки жінки забули закрити жалюзі, ми просто прямо перед собою бачили, як у кімнаті дві жіночі постаті носять подарунки до ялинки! Це мабуть був найгірший Новий рік! Після цього ми з подругою були самі не свої, це все чарівне, добре – все дитинство розбилось перед нашими очима».

Софійка, 2 курс

«Напередодні свята нас завжди на балкон кликали дивитися на феєрверки, і в цей час кожного року хтось клав під ялинку подарунки, а одного разу, я мала, захотіла до туалету дуже, зайшла з балкону в хату, пробігала повз ялинку якраз тоді, коли бабуня туди подарунки клала».

Марійка, 2 курс

«З приводу історії розчарування в існуванні Діда Мороза. Мені було вісім. Формально я ще вірила в те, що подарунки приносить саме якийсь старенький “борода із вати”, до того ж вірила скоріш через те, що в нашій сім’ї не вірити було не прийнятно. Святкувала я, скільки себе пам’ятаю, у бабусі з дідусем – живемо в маленькому приморському містечку, де завжди було тихо і по-сімейному. От і в той раз я, як завжди, приїхала на свята, бабуся порається на кухні, дим валить. Тут мій дідусь підходить до мене, дає до рук пом’яту купюру і пошепки сказав, аби я пішла і відшукала бабусі на Новий Рік букет білих лілій. Я була дуже здивована, от всі пам’ятають казку про дванадцять місяців, так от, я відчула себе прямісінько тою дівчинкою. Я, звісно, намагалась уникнути цього, обережно поцікавилась у дідуся, чи не можу Дід Мороз принести бабусі лілій. Дідусь суворо сказав, що у Діда Мороза напад радикуліта і що сьогодні Дід Мороз – я.

До речі, лілії знайшлись, а підсовувати їх під ялинку виявилось навіть приємніше, ніж знаходити там подарунки».

Артур, 2 курс

«А от я зневірився завдяки нашій пресі. Сидів ще малим, читав газету і побачив там анекдот:

– Мамо, а що мені Дід Мороз принесе на Новий рік?

– Думаю, машинку з радіокеруванням, ти ж її просив.

– Ух ти! Круто, тоді в мене буде їх дві!

– А чого дві?

– Одну я вже знайшов у твоїй шафі».

Анонімний студент

«А мій Дід Мороз, судячи з усього, в техніці не дуже шарить. Подарував він мені на Новий Рік такий довгоочікуваний фотоапарат, і через пару місяців мені стало цікаво, що буде, якщо запустити його без карти пам’яті. Тоді камера під’єдналась до внутрішньої пам’яті, а там – фотографії моєї кімнати 20 грудня і татової ноги.»

Сергійко, 1 курс

«Для мене стало великим ударом, коли я почав замислюватись, чому однокласнику, у якого сім’я багатша – приносили дорожчі подарки».

Максим, 3 курс

«В моєму дитинстві дуже популярним була театралізована постановка вертепу, де Дід Мороз з групою своїх посіпак ходили від хати до хати та розважали дітей. Так от, наприкінці вистави мав з’явитись чорт, а чарівний дідусь мав мене захистити. Я поставив під сумнів справжність того Діда Мороза, коли почав місити того чорта, а Дід мене намагався зупинити».

Стасик, 4 курс

«Мені було дуже прикро, коли я вступив в КНУ, переїхав до Києва, а подарунків вже не було».

Юлічка, 1 курс

«Було трохи дивно, що американцям дід мороз приносить подаруночки у кольорових упаковочках, а мені в чорному пакеті Boss, тому я з самих ранніх літ знала, що все це вигадка. Але мій Дід Мороз завжди найкращий, не дивлячись на чорний пакет!!!»

Рита, 3 курс

«Моя казка розвіялась з народженням молодшої сестри, котрій довелось підкладати подарунки».

Віта, 4 курс

«Пам’ятаю, коли була мала, кожного року для мене Дід Мороз не тільки приносив подарунки, а ще й “влаштовував” квести, щоб ці подарунки знаходити в різних куточках будинку, розв’язуючи логічні задачі, ребуси і т.д. Але у років 10, коли прибирала на столі, на підлогу випадково впав мамин записник, який розгорнувся саме на сторінці з написом “Дід Мороз на замовлення” і прикріпленим телефоном. Я ще довгий час нікому не розповідала про свою знахідку, але з цього моменту вірила лише у дива та здійснення мрій, без їх тілесного уособлення».

Лія, 2 курс

«Я жила з бабусею, а мама в той час постійно була у відрядженнях. Мені на свято Дід Мороз приніс довгоочікувану іграшкову кухню, але варто було втратити одну маленьку пательню, як вся правда розкрилась – бабуся влаштувала істерику і сказала що ніякого Діда Мороза нема, а я егоїстка і не ціную труд мами.

Мені було 4 роки».

Катюша, 3 курс

«Тобто Діда Мороза не існує?

Чесно кажучи, я до останнього не хотіла вірити, що цей бородань не приносить мені подарунки. У 11 років мені це розповіли. Згадую це, як страшний сон. У моїй дитячій фантазії це виглядало, як збір масонів, де прогриміло це страшне “Діда Мороза не існує і ніколи не було!”.

Років 2 після того я ще перевіряла достовірність інформації. Мені потрібні були докази. І ось, той Шерлок, що жив у мені, певно, досить довгий час, розпочав дослідження. Опитані однолітки, знайдені декілька подарунків вдома, хмара історій про те, що його не існує, не похитнуло моєї віри в цього бороданя, але… Був один факт, якому це таки вдалося (Наступного Нового року я з матусею вже клали подарунки під ялинку з фразою “Це від Діда Мороза”)».

Влад, 3 курс

«Моя молодша сестра знала правду ще задовго до мене, навіть не знаю, як так вийшло.

Мені вже було 10 років, а їй – 8, але їй чомусь забороняли мені говорити правду. Ми постійно через це сперечались і напередодні свят – забились на подарунок з цукерками. Звісно, пішли до мами, аби вона нас розсудила, ну а вона, звісно, зробила здивовані очі і стала на мій бік, сказавши моїй розчарованій сестрі, що Дід Мороз існує.

А коли ми вже подорослішали, років, напевне, через 7, я приніс їй на свята майже точнісінький подарунок з цукерками».

 

І нехай тих історій так багато і у кожного вона своя: хтось несамовито радів, що тепер дорослі його не надурять, а комусь було дуже прикро. Комусь про це сказали, а хтось дізнався абсолютно випадково, та ми маємо зрозуміти одну важливу річ. Справа не у казковому Морозі, а справа саме в нас. В кожному живе та дитяча тендітна віра в чудеса,без якої ми лишимось просто беззахисними перед суворим світом зі своїми проблемами та негараздами. Просто бережіть те маленьке, що, як і раніше, тліє зсередини і, можливо, завдяки нам через роки воно розгориться і в наших дітях.

Текст: Лілія Абрамова

Редактор: Уляна Ліщук

Comments are closed.